Ще у Стародавній Греції у поняття
інтелектуально-творчого розвитку дитини вкладали такі складові:практичну
спрямованість розуму,мистецтво стисло і ясно висловлювати свою думку,здатність
швидко схоплювати сутність речей і явищ,уміння швидко досягти своєї мети,бути
винахідливим.
В
історії поняття про здібності висловлювалася думка про те,що творчі здібності
виявляються лише в науці,літературі й мистецтві. Це сприяло відриву практичної
діяльності від розумової праці.
Заперечуючи таку позицію,Л.С.Виготський
підкреслює,що елементи творчості проявляються при вирішенні повсякденних
життєвих задач,зокрема тих,що притаманні шкільному навчальному процесу. Така
ідея поширена і в працях К.К. Платонова,В.І. Глухова,В.Д. Богоявленської та ін.Т.
Равлюк,Т.В. Москалець,Е.Н. Звєрєва розглядають творчі здібності,як сукупність
властивостей особистості,які характеризують ступінь їх відповідності вимогам
певного виду творчої діяльності та зумовлюють рівень результативності такої
діяльності.
Деякі вчені пов`язують рівень інтелекту з
творчими здібностями і навпаки.(Г. Айзенк,Д. Вексел,Р. Стернберг). На противагу
даному твердженню В.Є. Чудновський,К. Тейлор,Я.А. Пономарьов заявляють,що
розумові здібності є лише навчальною обдарованістю,Тому інтелектуальні здібності
– це здібності до навчання,а творчі ототожнюються з креативністю.
Творчі
здібності – інтегративне особистісне утворення,яке забезпечує створення
суб`єктивно нового в тій чи іншій галузі . Творчі
здібності розглядаються як сукупність властивостей і якостей особистості,які
дозволяють здійснювати пошук,використовуючи при цьому нестандартні
засоби,здогадку розв`язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття
нового,невідомого для себе.
Увага
до цієї проблеми не послаблювалась у психолого-педагогічній науці протягом
усього періоду її розвитку. Їй були присвячені дослідження видатних вітчизняних
та зарубіжних психологів і педагогів, зокрема Л.С.Виготського, П.П.Блонського,
Н.О. Менчинської, Г.О.Люблінської, М.М.Шардакова, Л.В.Занкова, В.В.Давидова,
Г.С.Костюка і ін.
Суттєвих результатів було досягнуто у
фундаментальних дослідженнях проявів і розвитку дитячого творчого мислення у
відношенні до розвитку і формування логічних структур інтелекту (А.Валлон,
Ж.Піаже, Л.В.Занков). 3апропонована Д. Фельдманом модель креативностi включає
три пов’язані мiж собою складовi, а саме:
Ø рефлексивнiсть,
як основний процес, котрий дозволяє формувати самосвідомість, самооцiнку,
планувати, вiддзеркалювати та аналізувати світ за допомогою мови.
Ø цілеспрямованістъ,
яка організує досвід, що переживаєтъся "зсередини та ззовнi
органiзму"; разом iз вiрою в можливість змiн на краще дозволяє реально
змiнювати середовище;
Ø володіння
засобами трансформації та реорганізації, які пропонуються культурою та
зумовлюють індивідуальні відмінності.
3начна
бiльшiсть дослiдників розглядають креативнiсть як форму активностi у
проблемному пошуку, свiдому i цiлеспрямовану спробу розширювати iснуючi межi
знань, руйнувати iснуючi обмеження. Щодо рiвня прояву креативного процесу у
рiзних людей, то дослiдники видiляють "велику" i "малу"
креативнiсть.
Разом з тим деякі автори (Ф.Баррон,
Х.Грубер, С.Девiс) вважають, що, креативнiсть тренувати неможливо.
Отже, огляд зарубiжних дослiджень
свiдчить, що проблема креативностi ще дуже далека вiд розв'язання.
Сучаснi визначення креативності, що
представленi у вiтчизняних психологiчних виданнях "перехрещуються з
визначенням обдарованості, розглядаються переважно в когнiтивному контексті або
як генетично заданi.
При
цьому бiльшiсть визначень креативностi ототожнюють її з творчiстю - творчi
здiбностi, творчий потенцiал, творче мислення, творча обдарованість [12]. Разом
з тим попри різноманіття пiдходiв вiтчизняних дослiдникiв до визначення цього
поняття креативнiсть - це така якiсть індивіда, котра є одним iз визначальних
компонентiв обдарованості.
У зв’язку з
цим до провідних психологічних принципів розвитку креативності обдарованих
дітей та молоді правомірно віднести:
Ø
принцип активності особистості (постійне
залучення обдарованої особистості до творчої діяльності);
Ø
принцип дослідницької позиції
(самостійне знаходження способу розв’язання проблем);
Ø
принцип об’єктивації поведінки (
переведення поведінки в процесі творчої діяльності з імпульсивного на
об’єктивований рівень);
Ø
принцип партнерського спілкування(визнання
цінності особистості іншої людини, її думок, інтересів).
